Зал славы

Ольгу Уманчик добре знають у спільноті зоозахисників Дніпра.

Ще в дитинстві Ольга зрозуміла, що її життя обов'язково буде пов'язане з порятунком тварин, займалася в гуртках юних натуралістів і кінологів.

11 років тому Ольга побачила біля кафе собаку, який потребував допомоги, і вирішила стати волонтером. Уже через деякий час вона разом із товариством захисту тварин «Друг» активно допомагала притулку в Діївці. Потрапила туди абсолютно випадково – сусідка відвозила корм, а Ольга поїхала з нею. Спочатку хотіла врятувати одну тварину, але прийшло розуміння – якщо ти не допоможеш, ніхто не допоможе.

Весь день у Ольги розписаний. Підйом о 7.45, потім публікація постів у фейсбуці з проханнями про допомогу черговим знайденятам і робота з тваринами. У неї вдома зазвичай із десяток тварин із притулку, яким потрібна соціалізація. Усіх треба нагодувати різним кормом і вилікувати. А ще потрібно вирішити, в яку клініку поїхати, що куди відвезти і що забрати, з ким зустрітися. На себе залишається тільки невеликий відрізок часу пізно ввечері, близько першої години ночі – відбій.

Знайти гроші для підопічних – це окрема історія. А їх потрібно багато: на корм, наповнювачі для лотків, обробки від паразитів, ліки, тести. Величезні кошти необхідні для оплати строковиків. Травмовані, хворі тварини поступають щодня і потрапляють на стаціонар у ветклініки. Здебільшого вони лікуються в борг, який потрібно оплачувати щотижня. Потрібна безліч складних операцій, дослідження крові, біохімії, гормони, УЗД, рентген і навіть памперсні пелюшки.

Найважче для Ольги – стикатися з людською жорстокістю і втрачати підопічних. Люди думають, що волонтер – це супергерой, який уміє робити все одразу, та ще й переміщуватися в пространстві, володіє фінансовими можливостями і не схильний до стресу.

А як можна обійтися без стресу, якщо в Ольги вражаюча здатність знаходити і рятувати таких покалічених тварин, на яких без сліз не поглянеш? І так щодня!

Ще Ольга, як і багато інших зоозахисників, входить до комісії з питань бездомних тварин при міськраді. І там теж безліч питань, які потрібно вирішувати.

У Ольги притулок, який називається «Ми за право на життя». Точніше, так називається неприбуткова організація, яка працює абсолютно легально.

Притулок – це не тільки місце на карті міста. Ольга і дві дівчинки, які їй допомагають, працюють у орендованій квартирі, де утримують близько сотні котів і собак. Після карантину, після пройденого лікування і щеплень у клініці, підопічні переїжджають до «Котячого дому» притулку, звідки починається пошук сім'ї для кожного з них.

У притулку чисельність тварин завжди близько 150. Здебільшого це коти. Собак є близько 30, бо для них немає території.

Велика частина собак перебуває на перетримці у ветклініці, також є чотири домашні перетримки, за які притулок теж платить щотижня. Лікуються тварини в трьох ветклініках. Наразі в них перебувають близько 30 кішок і собак.

Помічниці Ольги працюють за мінімальну винагороду. Роботи у всіх дуже багато: прибирання, годування, легке лікування, і обробки проблемних ділянок шкіри, очей, вух, ран, післяопераційних швів.

У самої Ольги, як мі вже казали, вдома теж є тварини з притулку. Доводиться забирати деяких на виходжування або соціалізацію. Наприклад, собачка-інвалід Симона живе в Ольги вже понад сім років. У притулку вона б і року не протягнула.

Щороку притулок прилаштовує щонайменше 200 тварин. Іноді трохи більше. Загалом за 10 років роботи врятовано і прилаштовано кілька тисяч тварин. А ще притулок допомагає котам і собакам, які живуть у людей. Буває, що їх теж потрібно годувати, лікувати і прилаштовувати. У пенсіонерів часто просто немає грошей на ліки для своїх підопічних.

Утримувати притулок складно і дорого, платити потрібно за все. Ольга мріє отримати грант, щоб купити будинок із територією під вольєри. Тоді частину інвалідів із клініки можна було б перевести туди. Уже навіть є людина, готова всім цим займатися. Тоді була б економія близько 25 000 грн на місяць.

Якщо ви хочете фінансово допомогти Ольші та її притулку, ось реквізити.

Карти міні-притулку для допомоги:

Уманчик Ольга Валентинівна
4149 4991 3681 6293 PrivatBank
4731 2196 3075 1208 PrivatBank
4441 1144 0474 0506 Monobank
5167 8031 0024 4404 ОщадБанк
4149 5001 1296 4237 RaiffeisenBank

PayPal:

olyaum76@gmail.com
www.paypal.me/Umanchyk

Wise.com - міжнародні перекази:

olyaum76@gmail.com, Olga Umanchyk

Розрахунковий рахунок PrivatBank

БО БФ МИ ЗА ПРАВО НА ЖИТТЯ
IBAN: UA693052990000026004050290416 UAH
ЄДРПОУ/ІПН: 40416474
МФО: 305299
Призначення платежу: «Благодійна допомога»

Марина Кехтер (Харків)

Марина – відома українська волонтерка, ведуча власних тренінгів, поетеса і виконавиця своїх пісень, заслужена артистка АР Крим.

Марина народилася в казахстанському Уральську. Мама її була з німців Поволжя, батько теж із Волги, з родини військового. Після народження доньки батьки переїхали в Целіноград. Закінчивши музфак педінституту, Марина переїхала до Харкова.

У 1998 року в національній аудіокомпанії України (NAC) вийшов перший авторський альбом Марини "Вино любові", а також збірка віршів.  У 2001 році з'явився другий альбом під назвою "Мужики". Пісні "Сильна жінка", з якою вона потрапила до півфіналу телепроєкту "Україна має талант - 2010", і "Мама", яку вона виконувала також і німецькою мовою, стали візитною карткою співачки.

Марина відпрацювала дуже багато концертів перед різною аудиторією, як вона сама говорила, щоб донести людям свої радість і біль, любов і розчарування, віддати їм своє тепло.

Після Революції Гідності та російської агресії на сході України Марина стала волонтером, постійно перебувала в харківському військовому госпіталі, надаючи пораненим бійцям психологічну допомогу і моральну підтримку.

Марина бувала в Німеччині – в Баварії на 31.Bundestreffen і в Берліні на курсах альтернативної терапії за методом EFT, який допомагає людям справлятися з наслідками психологічних травм.

Була Марина й одним з авторів нашого сайту, опублікувавши, зокрема, і вірш "Двери белые палаты…":                                                    

Двери белые палаты, а за дверью – мир иной…
Там – мальчишки… но – солдаты, опаленные войной.
В телефоне – фото друга, только друга больше нет…
В горле – ком… Спросила «Сколько?..» «Было 18 лет…»

Костыли впились под мышки, после «градов» взгляд другой…
«Да попали на «растяжку»… заживет – и снова в бой.
Дома – мать, но как иначе? Побратимы там, друзья…
Одноклассника – убили…отомщу… забыть нельзя.

И за нашу Украину кто-то ж должен воевать,
Подлечусь – вернусь к ребятам… жалко только дома мать…
Вы, психолог, извините, мне бы выйти, покурить…
С тем, в углу, поговорите… ночью что-то стал чудить…

Спит – и вдруг во сне как вскочит, будто ищет автомат…
Вы ему вот помогите. Я в порядке, я – солдат.
Я уже такое видел – неохота вспоминать…
Ничего, держусь, прорвемся… научились воевать…»

…Стены белые палаты, к стенке скотчем прикреплен
Над кроватью лист – рисунок: Садик. Дети. Солнце. Дом.
И под ним: «Солдат, спасибо!» – подпись детскою рукой:
«Ты – Герой, что защищаешь Украину, садик мой…»

Двери белые палаты. А за дверью – мир иной…
Там – мальчишки…но – солдаты, опаленные войной.
В телефоне – фото друга, только друга больше нет…
В горле – ком… Спросила «Сколько?..» «Было 18 лет…»

У січні 2021 року Марина переїхала на свою історичну батьківщину. Вона продовжувала залишатися справжнім патріотом України, була сповнена планів і далі допомагати в реабілітації тих, хто постраждав від війни.

Марина померла в німецькій лікарні після багатоденної боротьби з ковідом 29 грудня 2021 року.

Фото: особистий архів Марини Кехтер / facebook

Світлана Безсмертна (Київ)

Світлана говорить про себе скромно: "Я не волонтер, я просто собачниця".

Нині на території приватного будинку Світлани мешкає 31 собака, з них дванадцять з інвалідністю, а дев'ять – спинальники. Є собаки, яких збили машини, розстрілювали догхантери або від яких відмовилися колишні власники. Загалом через її руки пройшло близько 70 тварин. Причому з різних регіонів України. Всі вони радіють життю, навіть якщо і пересуваються за допомогою саморобних візків.

У Світлани завжди були думки про створення власного притулку для тварин. Ще 2014 року вона почала рятувати собак, яких труїли і яким загрожувала небезпека від дій догхантерів. Уже тоді в неї жили сім собак. А на початку 2015 року Світлана побачила у фейсбуці пост про жахливі умови утримання тварин у муніципальному притулку в Бородянці. Групі волонтерів, до якої входила і Світлана, вдалося здійснити справжню реформу щодо цього притулку, а кількох собак звідти Світлана навіть прихистила в себе.

Нині Світлана бореться з важкою хворобою, тож узяти більше собак фізично не може. Зате вона проводить багато консультацій, розповідає, як потрібно доглядати за тваринами, на чому необхідно зробити акцент, до яких лікарів звертатися. Завдяки цьому багато хто, вислухавши її особисту історію і побачивши, як живуть її собаки, ризикнули залишити безпритульну тварину в себе.

Світлана каже, що зараз знайти хорошу сім'ю для безпритульної тварини складно. З огляду на нинішню економічну ситуацію в країні, не кожен ризикне взяти собі вихованця, адже це величезна відповідальність. Тому її мрія – створити реабілітаційний центр, де можна було б об'єднати зусилля волонтерів і допомагати більшій кількості травмованих тварин. І на базі такого центру проводити так звані уроки добра. Щоб кожен побачив, наскільки тварини-інваліди оптимістичні і, незважаючи ні на що, не втратили віру в людину. Більше, такі тварини можуть навіть мати терапевтичний вплив, своїм прикладом доводячи, що інвалідність – не вирок.

Світлана впевнена, що незалежно від становища в суспільстві та статусу, допомагати безпритульним тваринам може кожен. Головне – бажання!

З приводу своєї хвороби Світлана каже: "Нити не буду, я змирилася, мені просто не пощастило...". Зараз для неї головне не просто поправити здоров'я, а й продовжувати шукати своїм підопічним люблячих господарів.

Якщо ви готові допомогти Світлані в лікуванні та утриманні її "хвостиків", ось реквізити для переказу грошей:

23 грудня 2022 року Світлана Безсмертна померла...

Оксана Старомінська (Харків)

Це перше і, на жаль, посмертне нагородження – 11 грудня 2020 року Ксюша померла після тривалої важкої хвороби.

Ксюша була дуже світлою людиною, завжди посміхалася, любила робити селфі та просто обожнювала тварин.

У волонтерській роботі Ксюші допомагав її син Георгій. У них знайшли притулок кішки, собаки, щури, хом'яки, черепахи, папуги, голуби.

Один з останніх постів Ксюші починався так:

"Друзі, у мене зараз вкрай важке становище. Я дуже хворію. З дому не виходжу. Нічого робити не в змозі. Не прошу ні на ліки, ні на щось інше. Прошу для тварин. Вони не винні в тому, що так усе складається. Їсти хочуть постійно. Їх багато".

Навіть в останні години вона думала не про себе, а про своїх підопічних.

Майже всі зароблені сім'єю гроші йшли на хвостатих. Ксюша не просто знаходила і рятувала знедолених тварин, а й лікувала їх, стерилізувала, знаходила їм прийомні сім'ї. Байдужість людей і жорстоке ставлення до тварин її дуже вбивало...

Ксюшо, ми пам'ятатимемо тебе завжди!

Фото: особистий архів Оксани Старомінської / facebook