Як офіцер та історик з Луганщини пізнав на собі методи «роботи» окупантів
Офіцер з Луганщини, якого ми на його прохання називаємо
viktor skiff, жив у Біловодську. Має дві освіти – історичну та юридичну. Багато років працював учителем історії у
школі. А перед повномасштабним вторгненням – служив офіцером у системі виконання покарання. Як пояснює сам,
змінити професію довелося через зарплату. Вчителем він заробляв у середньому
30-40 євро на місяць. Вижити навіть одному на ці кошти нереально. А viktor skiff
до того ж планував одружитись.
Зараз viktor skiff знаходиться в Литві. Але до того, як йому вдалося через росію виїхати з окупованої Луганщини до Європи, довелося провести добу «на підвалі» в окупантів.
Тікають усі
24 лютого 2022 року почалося для viktor skiff з телефонного
дзвінка знайомого, який працював у місцевому воєнкоматі. Той радив все кидати і
терміново евакуюватися, бо «виїжджають
всі».
Viktor skiff
завжди був на боці України. Пояснює, що як історик не міг інакше. Цю позицію
він твердо займав і 2014 року, коли на Луганщині почалася «руская вєсна». Тоді Біловодськ опинився поруч з
адміністративним кордоном з ОРДЛО, але знаходився під захистом ЗСУ. Лугандон
починався з сусіднього району.
Коли почався набір до тероборони, viktor skiff записався до
неї. Але повоювати не встиг. Коли вранці після дзвінка знайомого він вийшов на
вулицю, там вже їздили військові машини з літерою Z («Проклятою», – каже він, згадуючи той день) і танки окупантів.
Viktor skiff
заходив до воєнкомату, відділку поліції та прикордонної служби. Ніде не було
ані людей, ані зброї. Тільки кинуті напризволяще службові собаки прикордонників
на подвір'ї відділку ДПС. Кілька днів, доки сам не опинився «на підвалі», viktor skiff ходив туди цих собак годувати. У Біловодську
протягом перших днів окупації відбувався, за його словами, безлад.
Він ходив по магазинах – скуповував продукти для себе,
близьких, дівчини, з якою планував одружитись, і її дитини від першого шлюбу.
Все, що ще можна було придбати. Вже був морально готовий виїжджати з окупації.
Але вагалась дівчина. Щоб усвідомити, що єдиний вихід – кинути все, що
наживалося і будувалося роками, і рятувати життя собі й дитині, вона, як і
багато українців, які раптом опинилися в окупації, потребувала часу.
А потім за ним прийшли окупанти.
Арешт
За ним прийшли цілеспрямовано – як за істориком. Сам він
знаходився у своєї дівчини. Кілька озброєних окупантів зайшли до квартири і
поклали обличчям у підлогу всіх, хто там був. А двоє залишилися надворі. Саме
вони його іі «прийняли».
– Мене зупинили, попросили зняти шапку: в мене характерні
голова і зачіска, важко з кимось іншим спутати. Потім поклали на капот,
обшукали. На голову одягли пакет для смітття, а зверху нього – ще шапку чи
балаклаву, так що видно нічого не було.
Потім довго возили вулицями, намотуючи кола. Мабуть, щоб не
зрозумів, куди саме його привезуть.
Скоріш за все, нарешті доставили до приміщення колишнього відділку СБУ. Але до кінця viktor skiff в цьому не впевнений.
За українську мову били ще сильніше
– Хочете, розповім, які в окупантів методи роботи з
затриманими? Перше – не дають рухатись.
Руки міцно зв’язані за спиною, навіть поворушити ніякої можливості. До туалету
не можна. Зняти мішок та балаклаву теж не можна. Їсти та пити не давали.
Залишили лише невелику щілину, щоб міг дихати. Камеру чи що воно було, де мене
тримали, я вивчив виключно на дотик. Тісно, був там один, не знаю, чому вони
вирішили тримати мене окремо. І взагалі не знаю, хто ще там був одночасно зі
мною.
Це було ще не все. Під час допитів його підвергли тортурам
електричним струмом.
– Приєднують проводи до статевих органів, до них ще щось,
мабуть, трансформатор, а після пускають струм. Відчуття такі, що волею-неволею
щось відповідатимеш на їхні запитання.
Окупантів та їхніх посібників цікавило, кого він знає з тих,
хто воює за Україну, де живуть ці люди та їхні близькі, чому вони підтримали
Україну, а не росію. Viktor skiff
намагався зайвого не казати, але й мовчати не дозволяли.
А особливо окупантів бісило, коли він переходив на українську мову.
– Я однаково добре володію обома мовами. Коли працював у школі, проводив уроки у
класах як із російською, так і українською мовами навчання. І з катами,
звичайно спілкувався російською. Але під час тортур українська сама собою
проривалася з підкірки. За неї били ще сильніше.
Після доби тортур його відпустили додому. І це ще дуже
поталанило. Його знайомий зник на кілька діб. Коли до окупантів звернулася
дружина, вони ніби почали його «шукати». І повернули всього синього від
побоїв.
Вийшовши на волю, viktor skiff остаточно вирішив: залишатися в окупації – собі дорожче. Знайшов і аргументи нарешті переконати в цьому дівчину. Буквально через два дні вони разом з її дитиною виїхали до росії, а далі – на кордон з Латвією.
Евакуація
Виїхати до росії допомогли знайомі, які з приходом окупантів
обрали собі шлях колаборації.
– Містечко в нас невелике, таке, де всі один одного знають. Ось і
довелося звернутися до тих знайомих, хто перейшов на бік зла. А вони не
відмовили.
Біля російського пункту пропуску на кордоні з Латвією вони з
дівчиною та її дитиною провели чотири доби. А коли нарешті підійшла його черга
на фільтрацію, він зробив хід конем – з порогу заявив співробітникам ФСБ, що
історик. Бо як до українського офіцера питань до нього було би ще більше.
Допит, за його словами, тривав дві години. В основному
доводилося казати те, що від нього хотіли чути. Що ніби правильна версія
історії – та, якій навчали у СРСР і тепер у російській школі та на окупованих
територіях. А українська – хибна.
Казати щось не те, що хотіли чути фсбшники, було ризиковано.
На його очах завернули після фільтрації чоловіка, який їхав із дружиною та
п'ятьма дітьми. Жінку та дітей пропустили, його – ні.
Перед виїздом із дому viktor skiff також видалив весь зміст
телефону і заповнив сторінки в соцмережах й історії пошуку в браузерах та
перегляду роликів на ютубі
контентом, який свідчив, ніби він завзятий рибалка і нічим, крім цього хобі,
особливо не цікавиться.
– Якби знайшли в мене посилання на ролики, наприклад, як робити Бандера-смузі, мало б не здалося.
У Литві viktor skiff та його дівчина з дитиною легалізували
перебування та живуть, як і в Біловодську, поруч. Він спочатку працював на
полях, потім у будівельній компанії. А зараз перебуває на обліку в центрі
зайнятості та лікується. Під час роботи на об'єктах його легені забилися
дрібним деревесним пилом, який виходив так, що лопалися капіляри в очах.
– Для тих, хто в окупації й залишається в душі за Україну, тобто для всіх нормальних людей, я бачу єдиним виходом виїжджати звідти, куди можливо. Або на підконтрольну Україні територію, але в мене такої можливості не було. Або до Європи чи кудись ще в цивілізований світ, навіть через росію. Так, за кордоном буде важко. Але в окупації ще гірше і небезпечніше.
Текст: Руслан
Царьов
Фото Біловодська: viktor skiff
Київ
