ПРАВОВІ МЕЖІ ТА СОЦМЕРЕЖІ

Ця історія почалася з того, що в соціальній мережі facebook раптом була забанена офіційна сторінка нашого видання. Всі спроби її відновити виявилися марними, і керівництво редакції звернулося за допомогою до правозахисників. Тоді сталося диво – сторінка відновилася, все запрацювало як раніше. І нам стало цікаво поспілкуватися з тими людьми, які захищають електронні права громадян. З правозахисниками, які працюють в мережі Інтернет.

Світова криза через інтернет-свавілля

Права людини – непроста тема навіть для сьогодення. Не в усіх країнах їх однаково визнають та поважають, не в усіх випадках їх вдається захистити та відновити. Однак сьогодні стрімко виникають інтернет-технології, нові різновиди соціальних мереж, де знов і знов повстає питання прав людини, прав користувача, їх порушення як з боку корпорацій-власників мереж, так і з боку інших користувачів. Отже, з розвитком соціальних мереж люди відчувають радість від збільшення можливостей та зручностей від запропонованих функцій, а з іншого боку – обурення (а то й більш гострі емоції) від порушення або обмеження своїх прав та можливостей, інколи взагалі безпідставні.

Перший, до кого ми звернулися по допомогу, коли сторінку заблокували – відомий український правозахисник Борис Захаров, директор благодійного фонду «Людина і Право». З нього й почнемо це інтерв’ю.

– Пане Борисе, чи часто виникають у людей конфлікти у соцмережах через незрозумілі обмеження, блокування, видалення акаунтів?

– На жаль, це дуже поширена практика. Транснаціональні корпорації, а більшість соціальних мереж є саме такими великими і потужними інституціями, вводять свої правила спільнот, які використовують для інформаційних воєн диктатори, певні групи за інтересами тощо. Це призводить до своєрідних інформаційних війн всередині цих соцмереж. Я думаю, що це почалося з революції смартфонів, яка призвела до вибуху «культури скасування». До появи соціальних мереж теж були компанії дискредитації тих чи інших осіб за їхні думки, але це не мало такого масового прояву, і це неможливо було використати як глобальний механізм. Але соціальні мережі надали таку можливість, і тепер це – наша реальність.

– Як ви вважаєте, як фахівець-правозахисник, чи поширюються права людини на її акаунти в соціальних мережах?

– Звичайно, поширюються. Справа в тому, що революція смартфонів та розвиток соціальних мереж призвели до того, що кожна людина стала потенційно прирівняною до засобів масової інформації. Кожна людина, яка має акаунт в соціальній мережі, вона фактично стає аналогом засобу масової інформації, і ця особа, маючи обмеження своєї сторінки або свого акаунту, фактично, має обмеження свободи слова, але оскільки вона створює акаунт на загальній платформі, там є свої правила, в яких прописано, яким чином права користувача обмежуються, що можна робити, а чого – ні, що є порушенням цих правил, а що – ні. І, відповідно, ці ж механізми використовуються в інформаційних війнах: створюються ботоферми, створюються кампанії з дискредитації окремих осіб, створюються кампанії з закриття інформаційних ресурсів, які ворог вважає небезпечними для себе. Як приклад – у одного з моїх колег-правозахисників фейсбук повністю видалив акант і всі сторінки. Це були систематичні атаки, бани, які явно відбувалися не випадково.

– Якщо людина стикається з такими обмеженнями, банами, чи варто їй боротися, чи, навпаки, це – зайва втрата нервових клітин, варто просто створити новий акант і, як то кажуть, «не паритися»?

– Я вважаю, що боротися варто, але боротися кваліфіковано. Треба звертатися до професіоналів в цій галузі, а їх дуже мало, і робити певні дії за алгоритмами, щоб відстояти справедливість.

– Чи були такі випадки особисто у вас?

– Так, моя донька, Дінарочка, записала пісню «Сіверський Донець» про цю війну, про російську агресію. Грала міжнародна етно-джазова група, а музику написала моя дружина – Марініта. В записі цієї мелодії брали участь поляки, ізраїльтяни, українці. Так ось, цей кліп в Фейсбуці нарав понад півмільйона переглядів, і на нього почали масово скаржитися росіяни. І його видалили. Тоді я звернувся до відомого медіа-юриста Ігоря Розкладая, він склав скаргу, яка розглядалася тривалий час, майже місяць, але порушені права моєї дитини було відновлено, і цей кліп знову можна побачити на сторінці в фейсбуці.

– Є такі випадки, коли людина щось порушила, або не порушила – такі, неявні випадки. Ну, наприклад, людина в запалі суперечки набрала лайливе слово, але ж не таке, щоб дуже лайливе, десь на межі пристойності. Чи варто боротися в такому випадку, як ви думаєте?

– В мене був такий випадок. Я, як правозахисник, захищав один журнал, який переслідували за розповсюдження календаря з еротичним (але пристойним) зображенням жіночого тіла. І в обговоренні в соціальній мережі я написав коментар та послався на статтю відомого юриста, який дуже влучно висловився на цю тему. Але я не помітив, що в якості ілюстрації до цього посилання фейсбук «підтягнув» одну з ілюстрацій самої статті юриста, тобто зображення оголеного жіночого тіла. Мене за це на місяць забанили. Я не став боротися, бо, хоча я й не помітив цього, коли розміщував посилання, але мав би зробити це, щоб не порушити права спільноти. Тобто ми захищаємо права тільки в тих випадках, коли вони справді порушені, а коли є порушення з нашого боку (хай і не умисні) – такий захист втрачатиме сенс.

В західних демократіях є запобіжники у вигляді міжнародних документів, таких як Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод, які захищають людину від дій держави. Але ми в ХХІ сторіччі вийшли на таку ситуацію, коли людина може бути обмежена в правах не державою, а транснаціональною корпорацією, чий бюджет може бути більшим, ніж бюджет середньостатистичної держави, а також групами за інтересами. Умовно це можна назвати «обмеженням прав знизу», тобто не від держави, а від якихось фінансових або політичних груп, за якими, до речі, можуть стояти і держави, навіть іноземні, та сама росія. І виявляється, що проти цього запобіжників немає. Вони ще не створені ані в міжнародно-правових документах, ані в національному законодавстві. І це, до речі, призвело до дестабілізації світу, до кризи демократії, до шабашу радикально правих сил, який зараз відбувається в багатьох країнах. І тепер світу треба вигадати нові механізми, щоб з цим впоратися, без цього кризу не подолати. І взагалі, я, як правозахисник, – за повну відсутність цензури в соціальних мережах. Так, як це колись проголосив Маск в мережі Х, втім, це виявилося лише деклараціями, оскільки і в цій мережі банять тих, хто критикує самого Маска.

Коли віртуальні проблеми стають реальними втратами

Після того, як сторінку нашего сайта фейсбук забанив і відмовився відновити, Борис Захаров порадив звернутися до фахового медіа-юриста Ігоря Розкладая. Саме він і врятував нашу сторінку. Отже, до нього ми й звернулися по консультацію для підготовки цієї публікації. Адже це тільки здається, що акаунт людини чи медіа нічого не коштує і не має зв’язку з реальним життям. Ми все більше залежимо від наших акаунтів, сторінок, блогів тощо. Є фірми, в яких навіть службові наради відбуваються в соцмережах, багато хто з підприємців використовують соцмережі не тільки для реклами, але й для прямого продажу продукції. Соцмережі стають незамінними платформами для журналістів та громадських діячів, волонтерів та політиків, бізнесменів та вчителів, лікарів та представників безлічі інших професій, хобі, соціальних та вікових груп. Для багатьох громадян втратити акаунт (чи бути забаненим на значний термін) – це рівнозначно втраті заробітку, зв’язку з друзями або колегами, важливого спілкування з родиною тощо. Отже, віртуальні проблеми можуть призвести до реальних болючих втрат.

Ігор Розкладай – заступник директорки Центру демократії та верховенства права, медіа-юрист, який спеціалізується разом зі своєю громадською організацією саме на таких випадках. Каже, що віртуальні права людини – це нерозривна частина її громадянських прав:

– Останнім часом в нас було декілька кейсів, коли блокувалися якісь суспільно значущі повідомлення. Мені, наприклад, вдалося повернути пост Тетяни Трощинської (журналістки «Суспільного») про Кривий Ріг. І вашу сторінку вдалося відстояти…

– Ваш нік в соцмережі фейсбук є дуже гучним: Mr.Rozban. Як він народився і що він означає?

– Насправді це була вимушена міра, бо в якийсь момент кількість скарг і непередбачуваний строк їх розгляду став великим і плутався з іншими робочими і приватними чатами. Приходить відповідь, а ти ще півдня згадуєш чий же це був кейс. З іншого боку, в кінці 2023 року в правилах Meta виникли зміни: якщо колись було правило, що одна людина, тобто одна фізична особа мала право використовувати тільки один профіль, то з того часу Meta дотисли, що люди хочуть розділяти профілі: скажімо, один для колег по роботі, а інший для більш близького кола спілкування чи, наприклад для хоббієвого кола – рибалок або кінологічного клубу. Тепер до одного автентичного фізичного профілю можна додати ще 2-3 (до 4) профілів, в яких ви можете сегрегувати певні свої авдиторії. Ця функція мені дуже знадобилася, я створив окремий канал зв’язку, щоб ці звернення не загубилися, а також я там слідкую за різною шахрайщиною, яку б не хотів бачити в стандартному профілі. Чому «Розбан»? Бо частіше всього звертаються по допомогу саме з проханням розбанити акаунт або окремий матеріал. Це дещо жартівливе ім’я – я так обіграв і своє прізвище і те, чим намагаюся допомагати медійникам, ГО і іншим соціально важливим інституціям і особистостям…

– Такі конфлікти виникають виключно у фейсбуці, чи в інших мережах вони присутні також?

– Наша громадська організація працює майже виключно з компанією Meta, так історично склалося. Але, звісно, конфлікти виникають в різних соціальних мережах. Чому ми почали контактувати з Meta? Бо нас зацікавило питання ботоферм, як з ними боротися. Власне, ми виявили декілька ботоферм, які були використані ще 2018 року для того, щоб роздувати штучні скандали проти «Суспільного». Власне, це була серія сторінок з дивакуватими назвами а ля «Индустриальная Украина» і пов’язані з ними сайти одноденки на доменах, схожих до відомих українських медій. З часом нам вдалося вийти на Meta і знайти спільну мову щодо виявлення і подолання шкідливого контенту. З іншими платформами ситуація складніша, якісь точкові випадки були, що називається на «теплих контактах», але це були рідкісні ситуації. Є інші правозахисні і громадські організації, які співпрацюють з іншими соціальними мережами і в інших ситуаціях. Наприклад, сервіс «nadiyno.org», що допомагає користувачам, у яких зламали акаунти. Отже, якщо до нас звертаються з такою проблемою, я перенаправляю людей туди. Ми намагалися встановити контакти з TikTok, але далі однієї зустрічі співпраця з цією мережею в нас не пішла. Та й у співпраці з «Метою» (а це facebook, Instagram і Threads) наші можливості дещо обмежені. Ми не можемо вирішувати проблеми фізичних осіб, навіть якщо ми бачимо справедливість претензій конкретної особи, в нас просто не беруть для розгляду такі кейси. Також ми не маємо можливості втручатися в проблемні випадки з бізнесом. Тільки конфлікти, пов’язані з медіа, правозахисними громадськими організаціями, відомими блогерами, органами влади.

– Чому ці конфлікти виникають?

– Тому що всі ці соціальні мережі є приватними компаніями, на які не накладаються такі вимоги щодо дотримання прав людини, зокрема, свободи слова, як, скажімо, на державні інституції. Кажучи простіше, їхня позиція така: «Це наш приватний бізнес, що хочемо, те й робимо». Звісно, що складність є і з тим, що при цьому вони є значно більш впливовими, ніж, скажімо, якесь приватне кафе або ресторан. І в них є свої стандарти, які називаються або стандартами спільноти, або настановами користувача, назви можуть бути різні, але їхній сенс є однаковим. Тобто є певний набір правил, який базується на стандартах ООН, на національному законодавстві США (бо більшість цих гравців – це американські компанії) і на якихось особистих баченнях, які розробляються самою платформою. При цьому такі правила поведінки є доволі динамічними, вони часто оновлюються, наприклад, зараз інстаграм посилює правила щодо неповнолітніх користувачів. І відтепер якщо створюється профіль неповнолітнього (це дозволено робити з 13 років), він заздалегідь буде непублічним і до нього застосовуватимуться певні фільтри. Чи порушуються соціальними мережами окремі права громадян? Якщо дивитися в широкому сенсі, то, напевно, так. І найбільш велика проблема, яку ми бачимо зі своєї «дзвіниці», – це сатира. Оскільки сатира є захищеною мовою журналістських висловлювань, вона може бути і доволі жорсткою, особливо в політичних дебатах, адже це – важливий елемент громадської дискусії. Втім, вона може бути переслідуваною в соціальних мережах. Тобто її часто видаляють, а потім не відновлюють, мотивуючи це тим, наприклад, що там є зображення Гітлера або когось ще з «поганих гравців». І в цьому ми бачимо велику проблему. Ще одна проблема – в тому, що дійсно, на рівні звичайного користувача, який нічого не порушує, може статися так звана «хибно-позитивна помилка» і він може втратити свій акаунт. В цих випадках люди часто опиняються сам-на-сам з такою проблемою, тобто у них немає можливості нормально апелювати, оскаржувати таке рішення, їй відмовляють в перегляді такого рішення – і все. На рівні Євросоюзу вже діють певні можливості апеляції, якщо ви вважаєте рішення щодо вашого допису несправедливим. Але, наскільки мені відомо, щодо видалення акаунтів таких механізмів досі не існує. Тобто ця проблема не вирішена остаточно. Щоб не втратити важливу інформацію треба час від часу робити якісь бекапи, записи, копіювати інформацію, щоб зберегти її (наприклад, важливі контакти) у разі видалення акаунту. Звісно, ситуації бувають різні, але значна частина провини все ж таки нерідко лежить на самому користувачі. Ми всі, створюючи власний акаунт у будь-якій соціальній мережі, погоджуємось з запропонованими нею правилами. І, суто формально, оскільки ми з цими правилами погодилися, ми маємо грати саме за ними. Хоча, з іншого боку, ці корпорації стали настільки великими, значними та впливовими, що відноситися до них як суто до приватного бізнесу, мабуть, вже не зовсім правильно.

Оголена природа чи як шукати «крамолу» в пейзажах

– Наведу один «кричущий» приклад. В Харкові є один дуже відомий фотохудожник, який працює в жанрі пейзажу. Його світлини з різних куточків світу є доволі популярними в мережі, він періодично оприлюднює їх у фейсбуці, щоб люди милувалися. Так от, його колись банили «за розповсюдження зображення оголеного жіночого тіла». Ще раз повторюю: це були неймовірні по красі пейзажі, види з пустель, лісів, степів тощо, якщо там й були зображення людей, то як крапок десь на обрії, на межі видимості…

– Оголене тіло дійсно заборонено поширювати в цій соціальній мережі згідно її правил. А те, що відбулося з фотохудожником треба оскаржувати, важливо розуміти, що це й є «хибна позитивна помилка» алгоритмів захисту цієї мережі. Тобто алгоритм невірно оцінив контент, і прийняв цілком пристойне зображення пейзажу за зображення оголеного тіла. В мене був аналогічний сумний та анекдотичний випадок, коли один журнал оприлюднив в сторіз анонс публікації про якусь випічку, яку виготовляють десь в західних областях України, а алгоритм чомусь це сприйняв як заборонені сцени. Крім як анекдотичною цю ситуацію не назвеш. Кулінарний виріб – це плетінка складної форми – чомусь алгоритм винайшов збіги або з забороненими символами, або це нагадувало щось інше. Я подавав скаргу, щоб показати, що алгоритм неправильно спрацював, і щоб на профілі журналу не було санкцій. Бо кожна санкція накопичується, і якщо таких випадків накопичується багато – потім може бути видалений сам профіль користувача.

– Я спілкувався з багатьма користувачами фейсбуку патріотичного налаштування, і вони впевнені, що за такими випадками стоять масові скарги з боку «рашистів». Чи це так на вашу думку?

– Це скоріш міфологія. Насправді мені відомі кейси, коли були активні дії зі скаргами, запускалася ботівська діяльність і на ту чи іншу патріотичну сторінку організовувалися справжні атаки скаржників. Тобто це також існує і відбувається, але частіше ми маємо справу зі спрацюванням алгоритмів захисту самої соціальної мережі. Тобто відбувається цілком логічний процес функціонування соціальної мережі, а люди вигадують собі якихось рашистів, які десь сидять і щось погане роблять. І це – хибний шлях, бо інколи люди приписують навіть власні помилки ворожим проявам. Я маю на увазі те, що у соціальній мережі є правила, і багатьом користувачам шкода свого часу на те, щоб їх вивчити. Відповідно, дуже часто видалення контенту відбувається абсолютно справедливо (згідно з цими правилами). Наприклад, ви знайшли якийсь документ (нехай буде водійське посвідчення), і ви абсолютно щиро постите його в групу за словами на кшталт: «Знайшов – віддам власнику». При цьому ви не замалювали персональні дані. І все – ви порушили не тільки Правила соціальної мережі, але ще й законодавство про захист персональних даних. І цей контент, скоріше за все виділять, а вам – зроблять попередження за порушення правил спільноти, хоча ви й діяли щиро, намагаючись допомогти комусь, зробити добру справу. Також в багатьох мережах є заборона оприлюднювати будь-які банківські картки, банківські дані тощо. І подібні повідомлення видаляються, люди обурюються, шукають винуватих серед ворогів, але спочатку треба розібратися з правилами, а вже потім робити якісь висновки.

– Дуже багато протиріч з так званою «мовою ворожнечі», коли людина пише, що їй щойно зруйнували ракетою хату, а її повідомлення «зносять» як надто суворе…

– Так, існує така проблема. По-перше існують певні слова, які вживати не можна. Їх алгоритм знаходить автоматично і видаляє будь-який текст, де вони присутні. По-друге, коли люди пишуть агресивну риторику, але не вживають брутальні слова. Відповідно, коли ці тексти видаляють, вони думають, що це хтось поскаржився. Насправді видалення таких текстів також відбувається частіше за все через спрацювання алгоритмів, які самі вираховують заклики до вбивства або якісь жорстокі (з точки зору розробників алгоритму) висловлювання. Це інколи є справедливим, оскільки правилами дійсно заборонена «мова ворожнечі», і це правило ви погоджувалися дотримуватися, коли відкривали свій акаунт. І коли ви пишете «щоб вони всі там повиздихали» або «треба бомбити до нестями» – це система алгоритмів сприймає за агресивні висловлювання та видаляє автоматично. Тобто люди думають, що вони не порушують правил, насправді такі порушення є. Тут можна порадити тільки одне – бути стриманішим, наскільки це можливо, формулювати свої думки більш точно і менш агресивно. Щоб не втратити можливість користуватися цією мережею надалі.

– В мене особисто був такий випадок, коли я спитав співбесідника (який ніс якусь нісенітницю): «Шановний, а який ваш рівень освіти?» І цю фразу було розцінено фейсбуком як «мова ворожнечі». Що ви про це думаєте?

– А це – хибно-позитивна помилка, звісно. Тобто, цей коментар не мав би видалятися. В таких випадках я раджу оскаржувати рішення, наприклад, є опція «це не є ворожнечею в моєму регіоні», і доводити свою правоту в межах наявних механізмів. За справедливість варто боротися.

– Як це краще робити?

– Перш за все я раджу регулярно перевіряти в своєму акаунті через меню «Допомога та підтримка» - «Повідомлення від служби підтримки» - «Ваші сповіщення» ті санкції, які на вас накладаються. Якщо там з’явилося повідомлення про видалення якогось контенту, і є підстави та можливість оскарження – це треба зробити. Бо, по-перше, алгоритм помиляється, і саме ми мусимо його навчити своїми активними діями. Інакше він буде помилятися і надалі. По-друге, ви накопичуєте санкції щодо свого профілю, що теж не варто робити. Накопичення 13 санкцій за 90 днів приводить до вимкнення акаунту. Про це теж треба пам’ятати. Тому я раджу усім оскаржувати ті рішення, які є безпідставними та несправедливими. Так, це теж не завжди адекватно працює, не завжди після оскарження приймається справедливе рішення, але все ж таки йде процес вдосконалення алгоритмів, і все частіше реагування на аргументовані оскарження буває позитивним.

– А якщо ситуація вже відбулася: акант заблоковано, або (є ще така міра покарання) все, що він пише, решта користувачів не бачить, що робити в такому випадку?

– Ну, звісно, краще до такої ситуації не доводити, бо якщо в вас вже є така санкція, як обмеження видимості дописів, це значить, що ви вже набрали велику кількість порушень, і це вже «китайські попередження». В багатьох мережах діють такі правила: перші порушення не призводять ні до яких наслідків, окрім попередження, потім відбувається блокування на добу, згодом – на три доби, пізніше – на 30 діб, а в кінці кінців – видалення акаунту. Тому треба вчасно оскаржувати кожне несправедливе видалення вашого контенту, та робити все, щоб не накопичувати ці санкції. Ще важливо пам’ятати, що через рік санкції анулюються, якщо ви нічого не порушували. А якщо ваш профіль було видалено, бо ви накопичили за 90 днів більше 13 санкцій – ви вже нічого не зробите взагалі. Принаймні мені такі випадки наразі невідомі.

– Дуже часто в фейсбуці відбувається таким чином: у людини видалили повідомлення. Вона оскаржує це рішення. Відбувається повторна перевірка допису фахівцями цієї мережі. І людина отримує другу відповідь – ми знов перевірили і знов дійшли висновку, що це порушення правил спільноти. І надається адреса наглядової ради, куди можна звернутися для оскарження цього рішення. Чи варто туди звертатися?

– Так, була створена спеціальна незалежна рада, вона діє як окрема інституція, в неї входять фахівці з різних країн і інституцій, в який можна оскаржити те чи інше рішення, яке ви вважаєте несправедливим. Цей орган можна умовно порівняти з Європейським судом з прав людини, там є первинна фільтрація заяв, і якщо ваш кейс визнають цікавим, його можуть взяти в роботу і проаналізувати. Але кількість заяв, які відбирають для аналізу члени цієї наглядової ради, є дуже незначною, десь 90% справ відсікаються ще на моменті подачі. Тобто до цієї ради можна звертатися, але нема ніяких гарантій, що вона навіть розгляне ваш випадок. Ця рада створена для того, щоб з усього масиву скарг відбирати такі, які є максимально значимими, або як відображають якусь важливу проблему, або які можуть стати підставою для перегляду правил самої Meta. Наприклад, був один кейс по Карабахському конфлікту, був один кейс щодо вірша, в якому був заклик вбивати ворога в контексті російсько-української війни.

– Я теж пишу вірші, і в одному з віршів я написав, переказуючи, щось на кшталт, що вбивство путіна нічого не дасть, оскільки там дуже багато подібних людей в тій країні, отже потрібно цього диктатора тільки притягувати до відповідальності, щоб решта нацистів щось зрозуміла… А мені цей вірш фейсбук заборонив як «мову ворожнечі»… І рада взагалі нічого не відповіла на мою заяву…

– На жаль, це – типова історія, вони відбирають для розгляду тільки окремі заяви, які здаються їм цікавими.

– Ще одна група проблем виникає у тих користувачів соціальних мереж, які намагаються монетизувати свій акаунт. Це й відомі актори, і журналісти, і блогери з великою кількістю переглядів. Я брав у таких людей інтерв’ю і чув їхні скарги на те, що при спробі монетизувати свою сторінку чи свій профіль, коли вже ось-ось людина має щось отримати, як з’являються якісь фейкові претензії, наприклад безпідставні звинувачення у плагіаті (а який може бути плагіат, якщо людина сама зіграла роль перед камерою?!), чи якісь ще порушення. Як з цим бути?

– Щодо авторських прав, тут ситуація значно складніша. Це вже стосується американського законодавства про авторські права, на базі яких працюють майже всі платформи соціальних мереж. Це законодавство виникло ще в 90-х роках минулого сторіччя, сенс його полягає в тому, що інтернет-посередник (а соціальна мережа в цьому випадку є саме інтернет-посередником) звільняється від відповідальності за порушення авторського права, якщо вона вжила заходів для припинення цього порушення. Тому вони не розбираються, чи є це порушенням авторського права в реальності, чи його там немає. Відповідно, якщо від когось приходить скарга (або це може бути автоматичне виявлення випадків ботом), вони не будуть розбиратися, чи правда там є плагіат, чи ні. Вони зобов’язані вимкнути цей ролік, а далі вже розбиратися зі скаржником. Тобто при такому випадку слід розібратися, чи є дійсно порушення авторських прав, і чиїх саме. І дійсно, бувають випадки зловживання такими претензіями. Наприклад, було чимало спроб атакувати такими скаргами наші медіа, приходили претензії від арабських телеканалів, буцімто в них вкрадено інтелектуальну власність. Але якщо все відзнято місцевим телеканалом, зйомки зроблені нашими журналістами, яка це може бути інтелектуальна власність іноземного каналу?! Тут фізично не може бути чиїхось авторських прав, окрім наших ЗМІ. І такі претензії мені вдавалося декілька разів відбивати. Тобто при очевидності безпідставності скарг, які були надіслані. В інших кейсах, тобто коли ви дійсно використали чийсь контент, єдиний вихід – це домовлятися з правовласником, переконувати його відкликати скаргу, знаходити якісь компромісні рішення. Інакше вам не вдасться розмістити цей матеріал в соцмережах. Але кожен такий випадок треба вивчати індивідуально, тому що бувають різні випадки. Інколи я можу допомогти вирішити подібну проблему, а інколи треба залучати юристів, які спеціалізуються на питаннях інтелектуальної власності, щоб розв’язати заплутану ситуацію. Знов таки, більшість цих конфліктів виникає не через «підступність» соціальних мереж, а через дію законодавства, до речі, в Європі також є директива про авторські права, і європейські інтернет-посередники реагують на такі випадки так само.

– Якщо можна, я уточню на більш конкретному прикладі. Ми в співавторстві з вже покійним харківським журналістом Ігорем Гуденко зняли фільм «Герой України Євген Котляр», який пройшов по кінотеатрах, телеканалах, і експонувався в мережі YouTube. Раптом ми отримали претензію, що в нашому фільмі використовувалася невільна музика. А музику ми використовували авторства Людвига Ван Бетховена, яку саме любив Євген Котляр. Бетховен помер у 1827 році. Знаючи трішки авторське право, ми знайшли платівки з музикою цього композитора, які були випущені більш, ніж 75 років тому. Ми спробували оскаржити рішення, мовляв, усі авторські права вже спливли згідно закону… Але нам відповіли, що нещодавно якась компанія оцифрувала цю музику, і тепер авторські права на ці мелодії належать саме їй… Ми вже не стали сперечатися і були змушені погіршити якість музики у фільмі, щоб відновити його доступність у мережі для глядачів. Чи це нормально?!

– Це гарний кейс. Ми говоримо про право на виконання мелодії. Тобто в вашому випадку система вважає, що якщо мелодія в вашому фільмі збігається з мелодією, записаною якоюсь студією звукозапису, то це є одна й та сама музика. Такі випадки треба оскаржувати, і такі оскарження працюють. Адже твори Бетховена вже втратили свою охорону як авторського твору, але мають охорону виконання сучасним колективом або перезапису якоюсь студією. Тому що тут зачіпається право конкретних гуртів, які виконують твори старих композиторів, тобто авторське право на оригінал не діє, але діє право виконавця. І, з одного боку, вони мають право охороняти саме своє виконання, але, з іншого, таких виконавців є багато. І тут є проблема механізму – не може бути так, що хто перший зіграв Бетховена, той і володіє правами на його музику. Це якась хибна практика була б…

– В колег-журналістів ще був випадок, коли автор контенту викладає його в мережу, потім якийсь негідник копіює цей твір і розміщує в себе на сторінці. А згодом знахабнілий крадій сам заявляє претензію на… плагіат! Що робити в таких випадках?

– Це шахрайство, такі речі теж треба обов’язково оскаржувати. Якщо людина дійсно може підтвердити своє авторство, вона має надати платформі свої докази, і боротися, щоб справедливість була відновлена. Звісно, будь-який контент (окрім контенту блогерів та деяких специфічних видів контенту), не так просто захищати. В нас діє презумпція авторського права, тобто якщо ви стверджуєте, що ви – автор, діє презумпція, що це – так і є, допоки не буде доведено інше. По суті, ми маємо деякий юридичний конфлікт систем права, і тут треба діяти шляхом оскаржень. На жаль, такі випадки існують, і ми про них знаємо. Але є у крадіїв контенту й свої хитрощі, наприклад, вони роблять дзеркальне відео, чи змінюють швидкість відтворення оригінального контенту (пришвидшують або, навпаки, загальмовують його). Таких шахрайських технік існує багато.

– Ви багато розповідаєте про свою допомогу. Розкажіть конкретніше, ви допомагаєте людям на платній основі, чи безкоштовно, хто може до вас звернутися?

– Ми – не адвокати, ми маємо статус громадської організації. Ми можемо подавати по окремій лінії скарги, які визначені взаємодією з Meta, тобто тільки пов’язаних з медіа, суспільно значущими особами, але не можемо подавати щодо фізичних осіб та бізнесів. Також ми можемо подавати скарги по питаннях суспільної небезпеки, наприклад, якщо рекламується тероризм, або виникає реклама важких наркотиків – це ми також можемо направляти. Інші теми просто не розглядаються. Якщо до нас звертається людина, яка не підпадає під вище зазначені критерії, тобто, не журналіст, не волонтер, не блогер, не громадський діяч – ми змушені відмовляти.

– А що ви радите робити для захисту своїх прав звичайним пересічним людям, фізичним особам?

– У нас на сайті  ми регулярно оприлюднюємо різні поради, як можна убезпечити свій профіль, оскаржити якісь дії, що робити, якщо щось пішло не так тощо. Тобто ми намагаємось підказати алгоритми дій в різних ситуаціях. Звісно, людина має докласти зусиль, розібратися в тій ситуації, яка в неї склалася, і скористатися такими порадами або від нашої, або від інших громадських організацій. Ми роз’яснюємо, де можна оскаржити якісь рішення модераторів, як знайти відповідну сторінку для цього, бо навіть таку просту річ знають далеко не всі користувачі соціальних мереж. Але не слід думати, що ми можемо вирішити будь-яке питання. В нас був випадок, коли звернулася популярна блогерка, але Meta відмовила нам по ній. Заплутана, досі не зовсім зрозуміла мені ситуація… Тобто тепер їй прийдеться починати все з «нуля» і знову створювати власний профіль. Таке теж буває… Якщо ми не можемо допомогти тим, хто до нас звертається, ми рекомендуємо їм звертатися в сервіс nadiyno.org, який допомагає вирішити проблеми з безпекою акаунтів. Ми часто співпрацюємо з ними, взаємодоповнюючи один одного.

– Чи були у вас скарги на Вікіпедію?

– Вікіпедія – це саморегулівна платформа, яка має своїх адміністраторів. Якщо там відбуваються якісь серйозні порушення, наприклад, війна правок або якісь вандальні дії, в нас є можливість повідомити про це адміністраторів української частини Вікіпедії, звернути їхню увагу, і вони вже самі розбиратимуться з цією проблемою.

– Деякі вчені, в яких я брав інтерв’ю, скаржилися мені, що когось з них забанили в «Вікіпедії», чиїсь права порушували, навіть мене самого зараз забанили на три місяці. Притягують «за вуха» правила, вчиняють якісь трактування ваших дій, буцімто це страшенні порушення правил на рівному місці… Чи є якісь кейси у вашої організації в цьому сенсі?

– В нашій організації є люди, які співпрацюють з Вікіпедією, але ця платформа є, як я вже казав, саморегулівною, що, з одного боку, є позитивом, а з іншого – негативом, бо немає ніякої гарантії від упередженості адміністраторів, модераторів, плюс вони самі розробляють правила свого сервісу. По суті, це приватна, хоч і некомерційна платформа, де діють трохи архаїчні правила, схожі на ті, які діяли раніше на форумах, пам’ятаєте? Тобто є правила, наприклад, посилатися на джерела, не розповсюджувати авторську інформацію. І таких правил там багато, через них і виникають час від часу конфлікти. Я не настільки глибоко знайомий з механізмами роботи Вікіпедії, але питання компетентності тих людей, які застосовують ці правила, дійсно виникають.

– Одного разу я вирішив зробити експеримент у фейсбуці. Я понаходив більш-менш прямі заклики до знищення або травмування американців, євреїв та українців і написав скарги десь по 10 на кожну тему. Щодо закликів до атак на американців фейсбук взагалі не відреагував, тобто визнав, що вони не порушують правила. На антисемітські заклики реакція була десь в половині випадків. Виступи проти українців – майже така сама, як і проти євреїв, фейсбук забанив не більше половини з них. Чому так відбувається?

– На такі скарги спочатку реагують не люди, а алгоритми. Що це за алгоритми – це терра інкогніта, ніхто про них нічого не знає, чому вони реагують таким або іншим чином – невідомо. В мене завжди виникає питання, чому за один і той самий допис одному нічого, а іншому – зауваження. Наприклад, людина оприлюднила пост. Все гаразд, її ніхто не чіпає. А інша людина перепостила його в себе на сторінці – і їй «прилетіло»… Ми не знаємо, як працюють алгоритми, тож, я не можу пояснити ці випадки. І офіційних пояснень ніхто з компанії цим феноменам не дає. Це – комерційна таємниця таких гігантів.

– Тож, чи варто тоді скаржитися на ті речі, які дратують в фейбуці чи інших соціальних мережах: прояви агресії, українофобії тощо? Адже частіше за все на заяви просто не реагують!

– Я вважаю, що навіть якщо це не спрацьовує, скаржитись треба. Мені в більшості ситуацій вдавалося добитися видалення контенту, який був небезпечним або образливим. Звісно, механізми, які є у кожного користувача, спрацьовують не завжди. Але навчання алгоритмів – це завжди навчання від користувача. Якщо скарг взагалі не буде – система не буде розвиватися та навчатися. А якщо скарг буде багато, врешті решт алгоритми будуть вдосконалюватися. Отже, навіть якщо це не приносить невідкладного результату, продовжувати скаржитися треба.

– Якщо людина поскаржилася, а контент залишається, на її скаргу не звертають уваги, а там заклики до вбивства або порушення законодавства, чи може людина звернутися до вашої організації, щоб ви спробували прибрати такі публікації?

– Звісно, якщо такий небезпечний контент існує, і він дійсно містить мову ворожнечі чи якісь погрози, протиправні заклики – треба надіслати інформацію про це та посилання нашій громадській організації, а ми вже подивимось, що можна зробити. Жорсткі ненависницькі заклики, терористичний контент, прямі погрози – протидія цьому теж входить до нашої компетенції.

– А якщо на людину здійснюється тиск через соціальну мережу? Тиск, погрози, переслідування?

– Треба звертатися до кіберполіції. Якщо людина відчуває переслідування – треба звертатися до правоохоронних органів, бо це вже не жарти. Кібербулінг, тім більше, загрози фізичної розправи, якщо це відома людина, журналіст, треба одразу звертатися до поліції, там знайдуть можливості захисту особи від цих погроз. Якщо це якісь рашисти-нацисти – теж запропонують, що треба робити. Дати універсальні поради тут неможливо, але краще всього принаймні повідомити правоохоронні органи про те, що відбувається, ніж зволікати і сподіватися, що все само собою минеться.

Наостанок фахівець додає:

– Історія будь-яких прав людини – це, перш за все, активна позиція людей. Тобто якщо чекати, що щось десь саме зміниться – воно ніколи не зміниться. Ми давно співпрацюємо з платформами, і розуміємо, що вони й самі б хотіли навести лад в цих питаннях, але не мають чіткого бачення, як це зробити. Ось чому потрібні постійні діалоги на міжнародному рівні, треба вести велику роботу з підготовки необхідних вдосконалень. І якщо самі люди, користувачі, будуть постійно скаржитися, саме скаржитися (а не писати гнівні постики, які все одно ніхто не читає, окрім їхніх друзів), доводити свою правоту, використовувати усі можливі механізми для оскарження – це дуже допоможе змінити систему. Мій заклик – бути активними і не лінуватися боротися за власні права. Звертатися до журналістів, підтримувати громадську активність в цьому питанні. Так з часом можна сподіватися добитися позитивних змін.

Інтерв'ю вів Олег Перегон
Фото з особистого архіву Бориса Захарова і Ігоря Розкладая, Андре Гірца