Днями у Харкові відбулася знакова міжнародна подія, яка тільки формально отримала назву «Харківський медіафорум», оскільки об’єднала не тільки представників медіа і не тільки харків’ян. Фактично форум був всеукраїнським і міждисциплінарним. Його назва: «Роль медіа в інформаційній безпеці держави та формуванні медіаграмотності населення», а спрямованість – на об’єднання зусиль медіагалузі, держави, місцевого самоврядування, політиків, громадського сектору, науки та правоохоронних структур задля протидії усім видам ворожої дезінформації та пропаганди.
Медіафорум в цифрах та фактах
На Харківський медіафорум забралося більше 200 гостей. Він проходив у змішаному форматі, отже, значна частина (біля 80 осіб) була присутня фізично, решта – онлайн. Дискусії форуму проводилися в межах чотирьох панелей, які стосувалися найбільш гострих та актуальних питань, пов’язаних з сучасним станом медіа в Україні та їх можливостям в протидії ворожим прийомам інформаційної війни, яка супроводжує війну фізичну.
Учасниками форуму стали не тільки журналісти та блогери, але й посадовці вищих навчальних закладів, науковці, представники Верховної Ради України, урядових та дипломатичних кіл, Національного олімпійського комітету України, низки громадських організацій та правоохоронних структур. Кожна панель об’єднала декількох яскравих спікерів, які виступили з вагомими промовами. Але їхні виступи слугували лише початком діалогу, далі в дискусію втягувалися інші учасники, які були присутні як в офлайн, так і в онлайн форматі.
Харків і Суми, Дніпро і Львів, Київ і Чорнівці, Тернопіль, Львів та інші міста й містечка – фахівці різних галузей з усієї України взяли участь у обговореннях питань, запропонованих організаторами заходу. І запропонували свої рішення, ідеї, пропозиції. А ще були включення з інших країн, наприклад, Швейцарії, де наразі знаходиться один із запрошених спікерів.
Місцем проведення форуму став захищений підземний зал одного з харківських університетів (точна адреса не розголошується з безпекових міркувань, адже Харків знаходиться під регулярними жорстокими обстрілами іноземних загарбників). А студенти і викладачі цього вишу стали доброзичливими волонтерами, які створили комфортні умови для учасників заходу.
Подбали організатори і про культурну програму, адже такий великий за обсягами форум неможливо було б витримати без коротких музичних пауз та номерів. Своє мистецтво медівникам подарували заслужений артист естради України Ян Харитонов, скрипалька-віртуоз, лавреатка багатьох конкурсів Ольга Скрипка та легендарний харківський бандурист Микола Гришко. Їхня музика створила особливу атмосферу під час перерв між панелями, атмосферу творчості, бадьорості та доброти.
Жодної копійки бюджетних грошей
Відмітимо, що ініціаторами форуму були не державні структури, не редакції ЗМІ, а представники саме громадського сектору. Ця ідея виникла у громадської організації «Харківський медіафорум», а підтримав її благодійний фонд «Європейське серце України». Керівник цих обох громадських організацій Максим Корнієнко розповідає:
– Наша громадська організація виконує разом з ГО «Інтерньюз Україна» амбітний проект «Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації», який фінансується урядом Канади. В межах цього проекту ми проводили багато тренінгів з медіа грамотності для різних людей: студентів, бібліотекарів, викладачів шкіл та вищих навчальних закладів, блогерів, активістів громадських організацій тощо. Але чим більше ми це робили, тим більше розуміли, наскільки важливою в цій роботі, я маю на увазі протидію дезінформації та просування в суспільстві ідей інформаційної гігієни та медіаграмотності, роль медіа, особливо місцевих медіа. Ось чому в нас ще приблизно півроку тому виникла ідея проведення такого форуму. Спочатку було багато скептиків, але згодом нам вдалося усіх переконати, і ми реально зібрали дуже представницький склад форуму, справді провідних фахівців медіа та дотичних галузей. Дуже приємно, що ми отримали їхні експертні думки, і можемо в подальшій роботі спиратися на них, на їхні поради. Крім того, відбулися діалоги між цими фахівцями, вони домовлялися про співпрацю, і навіть якщо з цих задумок втілиться у життя невеликий відсоток – користь буде суттєва. Підкреслю, що на проведення форуму не пішло жодної копійки українських бюджетних коштів, фінансування надавало ГО «Інтерньюз Україна» за сприяння Уряду Канади.
Замітки на полях форуму
Форум тривав п’ять годин. Звісно, переказати всі виступи та діалоги цього гігантського заходу неможливо. Як і всі бесіди в кулуарах, під час неформального спілкування учасників. Отже, я пропоную читачам свої замітки з форуму, які найбільш мене вразили. Якщо когось цікавить більш докладна інформація – повна версія запису заходу викладена в Інтернеті (див. тут).
Свої привітання учасникам форуму висловили його почесні гості. Ганна Чехович (Інтерньюз Україна): «Я – менеджерка проекту «Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації», який фінансується урядом Канади. В межах цього проекту ми втілюємо багато активностей по всій Україні, від навчання журналістів, щоб підвищити їхню спроможність перевіряти факти, виявляти дезінформацію та розпізнавати гендерні упередження в медіа до проведення всеукраїнської соціальної компанії та виставок у різних містах України, щоб широке коло людей, які раніше не стикались з проблемою протидії дезінформації, могли навчитися розпізнавати фейки, виявляти матеріали, створені штучним інтелектом та навчити цьому своїх близьких. Проте по-справжньому особливою задачею для нас є задача підтримки роботи клубів медіаграмотності, таких, як, наприклад, Харківський медіаклуб. В межах проекту ми створили мережу з 12 клубів у різних регіонах України. А згодом до нас доєдналися ще чотири клуби. Кожен клуб – не просто простір для навчання, але ще й майданчик для діалогу, розвитку критичного мислення та захисту інформаційного простору. Сьогодні, під час війни, коли росія великі кошти спрямовує на пропаганду і поширення антиукраїнських наративів, намагається посіяти хаос і недовіру всередині українського суспільства, навички фактчекінгу, уміння відрізняти правду від маніпуляцій – це вже не тільки про медіа, це – про безпеку, це про нашу спроможність не стати жертвами інформаційної війни, яка щодня ведеться проти нас. Саме тому ми працюємо щодня, щоб медіа грамотність ставала для кожного доступною та важливою навичкою, навичкою, яку потрібно постійно розвивати».
Лавреатка Нобелівської премії миру правозахисниця Олександра Матвійчук, очільниця громадської організації «Центр громадянських свобод»: «Я документую воєнні злочини у цій війні, яку росія розпочала проти України. Я знаю, що люди починають розуміти, що йде війна, лише коли бомби падають на їхні голови. Але війна – це не тільки військовий вимір, війна має ще й інформаційний вимір, на якому теж ведеться запекла битва за серця і думки людей. Ми живемо у світі, в якому все більше і більше людей проводять час у віртуальній реальності, яка забруднена фейками і дезінформацією. Це призводить до того, що люди втрачають здатність розрізнити правду та брехню. Я бажаю учасникам цього форуму нових креативних ідея, як захистити інформаційний простір України від російських атак».
Почесний голова Харківського дипломатичного клубу депутат Харківської обласної ради Сергій Чернов: «Я дуже радий, що Максим Корнієнко і уся його команда за підтримки канадського уряду проводять вже не перший захід в цьому напрямку. Це дуже важливо не тільки для Харківщини і усієї України, але це питання сьогодні актуальне і глобально у всьому світі! Як би ми про це не говорили, але війни розпочинаються в інформаційному просторі, війни ведуться за розум людей, і тальки потім – на фронті. І тому сьогодні дуже важливо розібратися, як працює дезінформація, як перевірити надійність джерел інформації, проводити розпізнавання фейків, розвивати своє критичне мислення, забезпечити кожному свою особисту інформаційну гігієну. Є такий вислів Уїнстона Черчилля: брехня встигає обійти півсвіту, поки правда одягає штани. І це сьогодні дійсно так, бо сучасні інформаційні технології можуть за 5 хвилин зробити революцію в розумі людей, і треба бути до цього готовими, особливо молоді. »
Проректорка ХНЕУ ім. С. Кузнеця з наукової роботи та міжнародного співробітництва, доктор економічних наук, професор Тетяна Шталь: «Потрібно виносити світу нашу правду, нашу позицію, нашу боротьбу. Наш університет є тим осередком, тією платформою, де готують журналістів нового покоління, які мають критичне мислення, власну позицію, свій незалежний демократичний погляд на все. Іноді нам не дуже це комфортно, але вони завжди відстоюють свою думку. Тому я запрошую усіх присутніх до співпраці і в галузі кібербезпеки і в інших напрямках».
Академік Національної академії правових наук України, генерал-полковник міліції, Заслужений журналіст України, голова наглядової ради ХНУВС Олександр Бандурка: «Зараз Харківський національний університет внутрішніх справ в Харкові готує спеціальні групи, які відправляються на передову, на фронт. В Сумах, Вінниці, Кам’янець-Подільську та Кременчуці розташовані наші факультети. Ми тепер готуємо також вертольотчиків і пілотів безпілотних літальних апаратів, так званих дронів. Вся робота по обороні країни має велике значення. І те, що сьогодні ми обговорюємо, теж має саме безпосереднє відношення до національної безпеки та оборони держави. І хоч формально засоби масової інформації до сектору безпеки держави не входять – вони там незримо присутні в усіх сферах діяльності. В тому числі, безумовно, в інформаційно-пропагандистських питаннях...»
Олександр Бандурка: «У цій кровопролитній війні, безумовно, дуже важлива роль належить ЗМІ. Академія правових наук веде широкий спектр фундаментальних досліджень в різних сферах суспільного життя. Це й по завданням Уряду, різних міністерств, силових структур, Служби Безпеки України, Міністерства оборони тощо. Ми проводимо і дослідження, і експертні оцінки. І є багато ситуацій, коли ми вбачаємо причиною тих або інших наших прогалин недооцінку або недостатнє використання можливостей ЗМІ. Наприклад, Харків був вражений, та й по всій Україні прокотилася хвиля підпалів поліцейських машин, відбулися посягання на стратегічно важливі об’єкти інфраструктури, приміром, на залізниці, ТЦК. Розкриває поліція. А хто злочинці? Переважно неповнолітні. Одна група – шість чоловік затриманих – вся складалася з неповнолітніх, меншому – 11 років, старшому – 18. І тут виникають питання національно-патріотичного виховання молоді, школярів, підростаючого покоління нашого, яке іншої держави не знає, тільки нашу Україну. Вони тут народилися, виросли, сформувалися. Але й серед дорослого населення вистачає колаборантів. Безумовно, одними ЗМІ для формування свідомості громадянина, патріота, не обійдешся, Це – комплексне завдання і для органів влади, і для силових структур, але, безумовно, і для засобів масової інформації. Якщо ми говоримо про стійкість, то вона формується не один день. Мені нещодавно довелося бувати у Відні, Празі та Братиславі. Російські ЗМІ линуть потоком! В готельному номері можна включити і бачити весь той бруд, який вони ллють на Україну. І що ми на них напали, і що ми агресори, і що ми порушники прав людини… Тим, хто формує державну політику, треба приділити більшу увагу інформаційній складовій, і більш витончено, більш делікатно працювати в цьому напрямку. Так, правовий режим воєнного часу вводить певні обмеження прав і свобод людей: на пересування, на вибір місця проживання, на недоторканість житла, на таємницю листування – я не буду перераховувати усі, там десь біля 20 статей. Щоправда, основоположні права і обов’язки громадянина ніяких обмежень не мають. Але в наш час люди добре знають свої права, та часто не знають свої обов’язки… Інакше, ніж разнузданістю, я не можу назвати поведінку, коли той чи інший з наших політиків бере тай ляпає язиком про контрнаступ, про якісь задуми командування, закупку зброї тощо. А в результаті ці висловлювання дуже шкодять державі. Прилітає по вокзалах, де розвантажується військова техніка, ворог заздалегідь дізнається, де чого чекати. Тому має бути критичне мислення, що буде, якщо я розповсюджу ту чи іншу інформацію, чи не станеться через це лиха?..»
Завідувач кафедри медіа комунікацій ХНУ ім. В.Н. Каразіна, доктор філософських наук, почесний доктор НДІТІАМ, член Спілки художників України, професор Лідія Стародубцева: «Раніше нам здавалося, що стандарти журналістики це щось раз і назавжди. Але прийшла війна, і ми зрозуміли, що все змінилося. Відомий стандарт «ББС»: ЗМІ інформує, просвіщає та розважає. Наразі світ змінився, і пд. час війни ЗМІ не тільки інформують, але й дезінформують, не тільки просвіщають, але й зомбують, не тільки розважають, але й шокують. І весь час ми маємо адаптуватися та змінювати наше законодавство відповідно до цих змін. Війни 150 років тому – це була епоха газет, Друга світова – епоха радіо, війни 90-2000» це епоха телебачення, зараз – епоха месенджерів, нейромереж, штучного інтелекту, отже, майже всі наші стандарти виявилися застарілими, особливо під час війни… Не можна боротися з фейками в інформаційній площині, створюючи нові фейки. Ми маємо відрізнятися від наших опонентів і відстоювати свою думку.
Член комітету з правоохоронної діяльності Верховної Ради України, народний депутат, член-кореспондент Національної академії правових наук України Олександр Бакумов: «Інформаційна безпека – це частина державної безпеки. Напевно, в мирний час це не так очевидно, але під час повномасштабної війни, під час дії режиму воєнного стану, це виходить за межі наших стандартних уявлень, і інформаційна безпека відіграє ключову роль в формуванні національної безпеки. Війна за розуми – це один з базових елементів під час будь-якої війни. Бо інформаційна війна створює підґрунтя для того, щоб потім працювати на фронті з військами, а з суспільством – реалізовувати певну політичну мету. Але війна за розуми з боку держави точно не виправдовує закритість. І якщо ми ведемо цю війну, ми підкреслюємо, що ми використовуємо правду, бо фактично правда це є перша і головна основа будь-якої вільної людини і будь-якого вільного суспільства. Тобто ми ведемо інформаційну війну і використовуємо так би мовити інформаційну правду, а вони використовують, зі свого боку, інформаційну брехню. Ця масштабна інформаційна війна ведеться і між народами, і між суспільствами, але,відповідно, у нас з ними абсолютно різна мета. Якщо ми матимемо доступ до правдивої та достовірної інформації, я впевнений, ми тільки посилимо не тільки інститути нашого громадянського суспільства, ми в цілому, як народ, станемо більш спроможними відповідати на ті виклики, які потенційно можуть нас провокувати на певні деструктивні дії. Тому я виступаю за максимальну відкритість держави, від інститутів політичних на кшталт Верховної Ради, її пленарних засідань, засідань комітетів, комісій. Зараз Верховна Рада неспроможна забезпечити свою закритість, її засідання все одно висвітлюються, але те, що там немає присутності професійних журналістів, відповідно, суспільство не бачить повноцінно роботу парламенту, мені здається, ми від цього тільки слабшаємо… Навіть якщо Верховна Рада щось робить не так, або не так, як це хоче суспільство, краще було б, щоб люди це бачили!»
Олександр Бакумов: «Я вимушений констатувати, що на сьогоднішній день є повна недосконалість нормативно-правового регулювання, зокрема, Закону України «Про інформацію». Вважаю, що критерії віднесення інформації до вільної або до інформації з обмеженим доступом є конкретно не визначеними, а якщо вони й визначені, вони посилюються повною невизначеністю, що з цим робити в режимі воєнного стану. Так, держава може обмежити доступ до певної інформації, але яким чином і де критерії цього обмеження? Є Указ Президента, де вказано, що може бути обмежена інформація. Верховна Рада легалізує цей Указ у формі Закону, підтверджуючи своє позитивне ставлення до введення спеціального правового режиму, який створює обмеження частини інформації. А далі що? Яким чином? Хто обмежує цю інформацію? Яка методологія ухвалення рішень про обмеження тієї чи іншої інформації? Її немає. Поліцейський бере і викладає відео зі своєї службової камери. Хто дав йому це право? Слідчий? Суддя? Де покарання за такі дії? Викладання службової інформації у такий спосіб просто стало системним явищем. Фактично, інститут службової інформації в державі не діє. До державної таємниці ми не можемо її віднести, оскільки тоді це мала б бути дуже важлива інформація. А пул службової – повністю незахищений. Тобто має бути баланс, якщо ми говоримо про доступ до цієї службової інформації з метою викривати щось, доводити, коли є зловживання – мають бути методи цієї роботи. Але люди мають бути, з іншого боку, захищені, мають бути механізми захисту цієї інформації. Зрозуміло, що право на інформацію пов’язане з обмеженістю влади, щоб ми могли запитати у влади, особливо якщо мова йде про публічну інформацію, і, відповідно до цієї інформації, формувати свою думку і впливати на суспільство. Відповідно, влада і ті, хто захищає право на інформацію, завжди будуть може і не в прямому, а в опосередкованому конфлікті…»
Олександр Бакумов: «Наш Закон «Про інформацію» давно мав бути викинутий на смітник багато-багато років тому. Нам потрібен новий закон з чіткими критеріями, де держава не може ховатись від громадян і суспільства, але щоб вона при цьому захищала громадян, бо в мене є дуже великі сумніви, що при існуючій ситуації ваші і мої дані захищені».
Заступниця виконавчого директора «Вокс Україна» Світлана Сліпченко: «Ми дослідили, як поширювалась російська пропаганда в онлайн-медіа Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Німеччини та Італії. Виділили загалом 27 російських наративів, які були спрямовані загалом на дискредитацію України та підрив її репутації в міжнародному інфопросторі. І виділили 13 тисяч неправдивих повідомлень за 18 місяців моніторингу, починаючи з 24 лютого 2022 року. Незважаючи на такі високі виявлені показники, насправді це нам дає уявлення про ще більші масштаби російської пропаганди, зокрема, у Європі, у країнах Європейського Союзу, адже наше дослідження показує повторювані теми, наративи, які росія систематично використовує у своїх інформаційних кампаніях проти України, які є невеликою часткою з арсеналу всіх тих тактик, які застосовуються».
Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, медіаюрист Олександр Бурмагін: «Дійсно у нас є низка прогалин в законодавстві про інформацію. Наприклад, і нас сьогодні форум з протидії дезінформації, але в нашому законодавстві немає визначення, що ж таке дезінформація. Ми маємо деякі елементи протидії на рівні Кримінального кодексу, на рівні Закону «Про медіа», але це н системний підхід стосовно дезінформації. Знов таки, де це прописувати та яким має бути визначення – відкрите дискусійне питання, оскільки ця тема є дуже чутливою. Дивлячись на досвід інших держав, треба подумати, де має бути це визначення дезінформації, в інформаційному законодавстві, в кримінальному чи ще десь, з якими механізмами протидії. У нас дуже ліберальне законодавство в сфері доступу до публічної інформації, хоча бувають і зловживання в цій сфері, наприклад, Закон України «Про доступ до публічної інформації» не надає механізму захисту від спам-запитів, коли люди просто паралізують роботу тих чи інших установ, вимагаючи надання гігантських обсягів інформації, які їм насправді непотрібні».
Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик: «Центр прав людини ZMINA вже багато років фіксує випадки нападів, погроз, утисків, інших порушень прав щодо журналістів, громадських активістів, правозахисників. Ми бачимо, що продовжуються тренди і судових позовів щодо журналістів, і нападів, наприклад, підпали машин, погрози, фізичні напади, як це відбулося, наприклад, в Полтаві з Ганною Шандрою. Наша організація проводить дослідження, опитування журналістів, як вони оцінюють стан справ зі свободою слова в державі під час війни. Опитування охопило 165 журналістів з різних регіонів держави. Воно показало, що одним з найбільших викликів в умовах війни є навіть не якісь обмеження, які встановлені законом, а самоцензура, тому що журналісти, коли хочуть писати на ті чи інші теми, вони самі себе обмежують, бо бояться, що їхня публікація може нашкодити національним інтересам, державній безпеці. Тому вони не піднімають і не висвітлюють певні теми. Наприклад, ми здавали питання, чи будуть вони висвітлювати якісь проблеми, інформація про які може зашкодити державі, половина відповіла, що їм важко визначитися, чверть – «ні», і ще одна чверть – «так». Хоча навіть в таких умовах невизначеності журналісти знаходять в собі сміливість та сили розповідати суспільству про факти корупції в війську.
Форум закінчився, а робота продовжується
Ще під час виступів та дискусій багато хто з учасників заходу висловлював побажання, щоб цей форум перетворився у регулярну щорічну акцію, оскільки медіа-спільнота потребує таких зустрічей та обговорень. Організатори підтримали цю ідею, втім, яким буде тематика наступного медіафоруму поки що говорити зарано.
Але й цей форум, вже закінчивший свій регламент, насправді буде продовжувати діяльність. Принаймні його учасники ухвалили Меморандум, згідно з яким домовилися про співпрацю в деяких напрямках. Наприклад, віднині матеріали, присвячені спростуванню ворожих фейків та дезінформації різні ЗМІ не будуть розглядати як елемент конкурентної боротьби між собою, тобто сприятимуть співпраці своїх журналістів, взаємодопомозі, розповсюдженню таких відомостей. Також планується створити мережу фактчекерів, яка б об’єднала між собою науковців, журналістів, правоохоронців, політиків, представників місцевих органів самоврядування, студентів тощо задля більш ефективній та більш швидкій фактчекінговій роботі. Отже, форум закінчився, а його дія триватиме…
Текст: Олег Перегон
Фото: Дмитро Овсянкін, Сергій Єрмаков
