17 квітня на нашому сайті було опубліковано матеріал про прикрий інцидент, що стався в день
презентації «Центру єдності» в Берліні (ось він). Було очікувано, що ніякої
реакції від тих, хто згаданий у статті, не буде. Загалом, нічого дивного –
чиновники часто роблять вигляд, що нічого не було, не бачили, не знають. Навіщо реагувати на публікацію якогось
регіонального медіа, адже це ж насправді не канал «Фрідом», наприклад.
Тоді я продовжу тему. Вже з посиланням на деякі важливі
документи. І те, що в них йдеться переважно про Україну, нічого в принципі не
змінює, оскільки я розмовляв з українськими співробітниками, які працюють у
державній структурі, що, хоч і не є посольством, територія якої вважається
частиною країни, але цілком може у даному випадку прирівнюватися до нього. Отже, співробітники «Центру
єдності» з України. Та й я теж громадянин України без будь-якого другого
громадянства, хоч і вже дуже багато років постійно проживаю в Німеччині.
Отже, почнемо з Конституції України.
«Стаття 10.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України. …
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України
та визначається законом».
Як відомо, Конституція має найвищу юридичну силу, а інші
закони не повинні її порушувати.
Тож яке там невдоволення, сумнів чи що там ще було,
чиновниця (чи хто вона там така) могла демонструвати на мою адресу? Я мав повне
право розмовляти будь-якою мовою, яка в той момент була мені зручною для
спілкування. А вона мала не лише право, а й обов’язок розмовляти зі мною саме
державною мовою. Я не просив її переходити в розмові зі мною на російську і не
висловлював жодного невдоволення, оскільки українську мову я знаю. Якби
Конституція України
забороняла мені говорити іншими мовами, крім української, то я б дотримувався
встановленого порядку. А так я поводився в рамках закону, але одразу ж був у
чомусь запідозрений. Тож ніяких питань тут бути не може.
Більше того. Є ще така стаття Конституції України.
«Стаття 12.
Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних
потреб українців, які проживають за межами держави».
Саме той випадок.
Далі.
Є ще Закон України «Про забезпечення функціонування
української мови як державної».
Давайте й тут трохи почитаємо. Це великий закон, тому
наведемо лише крихітний уривок.
«Розділ І. Загальні засади
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює функціонування і застосування
української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим
Законом, на всій території України.
2. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного
спілкування та здійснення релігійних обрядів.
3. Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов
корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного
життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів,
національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом».
Як бачимо, цей
закон не поширюється на приватне спілкування. Це написано цілком зрозуміло. А
це й було саме приватне спілкування. Пильна дівчина, яка, виконуючи свої
обов’язки, підійшла до мене й почала ставити запитання, навіть не
представилася.
Цікава частина «Розділ III Обов’язок володіти державною мовою», де про осіб, які зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків.
Хто тут тільки не перерахований, а ось журналістів немає. Тобто журналісти (якщо вони не є державними службовцями і не працюють в підприємствах, установах і організаціях державної і комунальної форм власності) не зобов’язані розмовляти на роботі виключно українською мовою.
До речі, офіцери по контракту повинні це робити, а ось про
солдатів і сержантів нічого не сказано. Можу тільки тут додати, що, як ми всі
знаємо, на передовій достатньо російськомовних воїнів, які захищають Україну
пліч-о-пліч з україномовними громадянами, і у них точно немає жодної мовної
підозрілості один до одного.
Є ще «Розділ V Застосування української мови як державної в публічних сферах".
"Стаття
30. Державна мова у сфері обслуговування споживачів
3. На прохання клієнта його персональне обслуговування може
здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін».
«Центр єдності»,
що відкрився, фактично обслуговує відвідувачів – сюди приходять, щоб отримати
інформацію. Навіть у день презентації – це так. Я теж міг би бути звичайним
відвідувачем, хоч і з камерою в руках. За умови доброзичливого ставлення до
клієнта завжди можна знайти прийнятну мову, яка влаштовує обидві сторони.
Головне, щоб спілкування дало результат. Але, повторюю, особисто я і не просив
спілкуватися зі мною російською. Я просто не мав потрапляти під мовну підозру.
Чиновниця могла замість того, щоб заявити, що її бентежить мова, хоча б
запитати, чи не потрібен мені перекладач, чи розумію я українську мову. Звідки
вона могла знати, хто я такий? Може, я взагалі не з України. Але, як то кажуть,
такий професіоналізм співробітників – маємо те, що маємо.
Ще є Закон
України «Про медіа».
Це теж дуже
великий закон, тому лише коротко.
«Стаття 5.
Основні завдання державної політики у сфері медіа
1. Основними
завданнями державної політики у сфері медіа є:
1) забезпечення
достовірності та збалансованості подання інформації, гарантування вільного і
відкритого обговорення суспільно важливих проблем, політична, економічна та
ідеологічна багатоманітність, а також забезпечення свободи діяльності у сфері
медіа, захист суб’єктів у сфері медіа від тиску з боку органів державної влади,
органів місцевого самоврядування;
2) створення умов
для задоволення та забезпечення інформаційних і культурних прав та потреб
громадян України, а також потреб закордонних українців».
Загалом, саме цим
я й займався, але мені не тільки не створили умов для задоволення інформаційних
потреб української діаспори, а й просто завадили це робити, буквально
витіснивши з третього, основного, поверху. Хоча я сказав, що знімаю для свого
сайту, дав візитівку зі своїм ім’ям, назвою медіа та словом «Преса».
І як вишенька на
торті.
Кримінальний
кодекс України
«Стаття 171.
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
1. Незаконне
вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і
технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною
діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна
заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних
повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню
журналістом законної професійної діяльності – карається штрафом до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести
місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Вплив у
будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних
обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною
діяльністю – караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до
чотирьох років.
3. Дії,
передбачені частиною другою цієї статті, якщо вони були вчинені службовою
особою з використанням свого службового становища або за попередньою змовою
групою осіб, – караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років або без такого».
Тут просто все
підходить – і «незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна
заборона висвітлення окремих тем», і «умисне перешкоджання здійсненню
журналістом законної професійної діяльності», і «вплив у будь-якій формі на
журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків», і дії,
що «були вчинені службовою особою з використанням свого службового становища».
Мені завадили виконувати професійні обов’язки, нахабно
заявивши, що мене не запрошували. З цього приводу я все детально описав у
першій частині, повторюватися не буду. Просто ще раз акцентую увагу саме на
тому, що мій сайт не тільки не запросили на цю важливу подію в житті українців,
які проживають у Німеччині, але під приводом того, що чиновницю бентежить мова,
якою я розмовляю, просто не дали мені зробити репортаж, щоб якомога більше
представників діаспори отримали необхідну інформацію. Хоча я міг би так само
детально все це висвітлити, як зняв відкриття виставки художників у «Центрі
єдності» та зустріч митців із
міністром. Які закони при цьому були порушені, можете ще раз перечитати. Хоча
могли б вибачитися за те, що мене не запросили, і подякувати, що я все одно
прийшов, щоб допомогти висвітлити цю подію. За непотрібну підозрілість до мене,
людини, яка вже 14 років веде проукраїнський сайт на волонтерських засадах – без
зарплати та будь-якої підтримки з боку державних і недержавних структур, також
досі ніхто не вибачився.
Україна рухається до Європи, країна змінюється, але часто
безкарність деяких чиновників, які обіймають різні посади і при цьому не вміють
ні спілкуватися з людьми, ні хоча б визнавати свої помилки, нікуди не зникає.
Давайте я ще раз поясню ось що. Я наводив тут українські
закони, а юрисдикція українського законодавства в багатьох сферах обмежена
територією України (хоча деякі положення стосуються й життя діаспори). Але! В Берліні відкрилася не якась там приватна крамничка, а дуже потрібне представництво України під патронатом Міністерства
соціальної політики, сім’ї та єдності, в якому працюють українці
і куди приходять українці. Все, про що я писав у першій публікації, відбувалося
на території Німеччини. Здавалося б, тут чиновникам у спілкуванні з людьми
можна було б виявляти більше розуміння ситуації. У Німеччині зараз лише
українських біженців мільйон двісті тисяч, а то й більше. Вони з різних
регіонів, вони різного віку, і не всі вони активісти, які легко перейшли на
українську. Але при цьому багато хто з них приходить на українські акції, бере
участь у демонстраціях на підтримку України, допомагає волонтерам, передає
донати. Усі вони – українці,
які зараз з різним статусом перебувають у Німеччині. Чиновники у своїй роботі з
ними все ж таки не повинні забувати про українські закони.
Якщо говорити саме про Німеччину, то тут також існують різні
законодавчі акти, які розглядають втручання чиновників у роботу журналістів як
порушення їхніх прав. Але найголовніше зафіксовано у статті 5 Конституції
Німеччини (Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland), де зазначено:
«1. Кожен має право вільно висловлювати та поширювати свою
думку усно, письмово та за допомогою друку, а також право на інформацію без
перешкод з боку державних органів.
2. Свобода преси та свобода мовлення, а також свобода
інформації охороняються».
Також у Німеччині немає жодних законодавчих заборон на те,
щоб людина розмовляла будь-якою мовою. Німецьке законодавство через загальні
конституційні та антидискримінаційні норми захищає право людини розмовляти
будь-якою мовою, виходячи з принципів свободи вираження поглядів та
неприпустимості дискримінації. У Німеччині заборонені будь-які форми дискримінації,
зокрема за мовною ознакою, що побічно підтверджує право використовувати
будь-яку мову для спілкування.
Тому не має значення, закони якої країни порушила чиновниця своєю
некоректною поведінкою щодо вашого кореспондента. Мова, якою я розмовляв,
чомусь її «збентежила», що я цілком можу розцінити як факт дискримінації. І це,
зрештою, призвело до неможливості виконання моїх професійних журналістських
обов’язків. Якби ця чиновниця хоч трохи подумала, поважаючі чи то українські, чи то німецькі
закони, вона не мала б говорити, що її «бентежить мова», і хоча б не почала
сперечатися зі мною після того, як я запитав, чому її бентежить мова,
випроваджуючи мене при цьому до ліфта.
І не можу не наголосити ще раз на тому, що в цих двох
публікаціях немає ані жодного слова
про те, що не потрібно знати державну мову, що не потрібно її вивчати, що не
потрібно намагатися нею розмовляти, навіть якщо бракує практики. Українська
мова – дуже багата мова з безліччю красивих слів. Україна багато робить для
підтримки та розвитку української мови, і, безумовно, кількість людей, які
добре її знають, буде тільки збільшуватися. Але є й закони, які не забороняють
українцям розмовляти іншими мовами. Навпаки, ці закони захищають і ці мови, і
право українців розмовляти ними. Не потрібно деяким відповідальним особам
своїми нерозумними діями давати зайвий привід російській пропаганді говорити,
що інші мови в Україні фактично перебувають
під тиском. І не варто заважати ЗМІ
виконувати свою роботу.
Є хороша українська приказка «Що занадто, то не здраво», саме про це.
«Центру єдності» ще раз бажаю плідної роботи без зайвих
інцидентів. Щоб не було жодних сумнівів, що єдність тут не лише у назві.
Текст: Ігор
Магрілов
Скріншоти: Офіційне інтернет-представництво Президента України, офіційний портал Верховної Ради України, Deutscher Bundestag
